ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МІСТА ПРИП’ЯТЬ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА АКЦІЯ «МІСТО, ЯКОГО НЕМАЄ»

МІСТО, ЯКОГО НЕМАЄ

8 лютого 2014 року у експозиції музею на символічній пліті чорнобильського атомного реактора відбувся традиційний щорічний музейний вечір – зустріч до Дня народження міста Прип’ять.

Тут зібралися колишні мешканці міста Прип’ять, евакуйовані 27 квітня 1986р., всі ті, чиє життя тим чи іншим чином пов’язане з містом Прип’ять, хто бажає поділитися своїми спогадами про Місто, яке нині відоме у світі як місто – привід, епіцентр найбільшої у ХХ столітті радіоекологічної ядерної катастрофи, а також люди, які небайдужі до гуманітарних наслідків катастрофи.

Подія розпочалась із зустрічі з Олександром Есауловим, який представив свій новий роман-дилогію «Город, котрого нет». Тема катастрофи на Чорнобильській АЕС не випадкова у його творчості. Олександр Есаулов – один з учасників Прип’ятських подій 1986-го, нині письменник, автор майже півтора десятку книг, технічний директор Інституту підтримки експлуатації АЕС.

Народився в 1952 році в Кіровській області Російської Федерації у родині військових. У 1972 р. закінчив Київській інститут народного господарства.

З 18 листопада 1980 р. працював у Прип’яті, з 1985 р. – заступник голови Прип’ятського міськвиконкому Ради народних депутатів.

У Чорнобильської катастрофи було два епіцентри: техногенний та соціальний. Техногенний – це атомна станція, а соціальний – це місто та його мешканці. Протягом декількох годин 27 квітня практично у нікуди вивезено 50 тисяч прип’ятчан. 50 тисяч людей, які одразу опинилися на вулиці без нічого! У всіх джерелах інформації йдеться тільки про евакуацію, нібито ці 50 тисяч одразу заселилися у нові квартири, їх забезпечили всім необхідним, виплатили компенсації, нібито не існувало ніяких питань по спустошеному місту… А насправді на перше місце вийшли звичайні, але у таких екстремальних умовах складні, людські проблеми: житло, гроші, одяг, їжа … Ці питання лягли на плечі Оперативної групи Прип’ятського виконкому, у складі якої працював і Олександр Есаулов.

З перших годин після аварії на ЧАЕС займався організацією відправки перших постраждалих від радіації до московської клініки, забезпеченням охорони спустілих будинків, магазинів, інших об’єктів, організацією харчування людей, які залишилися у місті – працювали на станції, в будівельних організаціях, виконкомі міста. Далі – робота з евакуйованими прип’ятчанами у Полісському та Іванкові – вирішення питань майна, нового житла, дезактивації Припяті і підготовці міста до зими… Щоденна, на перший погляд рутинна буденна робота, але така, без якої не могли існувати люди.

А потім було повернення у місто у 2006-му … та поетичні строки, від яких у горлі стає ком…

Я иду по широким, но мертвым проспектам,
Здесь замешана жизнь на смертельных дрожжах,
Вот опавшие листья шевелит тихим ветром,
Ветер вроде живой, только смертью пропах.
Бурелом возле школы, бледность странной березы,
Елок цвет непонятный, рыжий цвет облепих,
Раз увидел — и тоже, как смертельною дозой,
Я отравлен навечно ядом улиц твоих.
Я налью чуть-чуть водки. Кто еще не помянут?
Только Город не вписан в этот лист неживых,
И когда мы увянем, вспомнят нас, потому что,
Свою жизнь мы прожили на ладонях твоих.