ЛІКАРНЯНІ ІСТОРІЇ ЛІКВІДАТОРА

Чimg_2926им далі ми відходимо від тривожних днів квітня 1986-го, тим гостріше відчувають люди, обпалені Чорнобилем, масштаби та жах лиха, яке випало на їх долю. І якщо це лихо не прийшло у кожний дім, то заслуга в цьому якраз людей, що утримали його, як уламки радіоактивного графіту, в своїх руках. Ім’я їм – “Ліквідатори”. Не було чітких правил щодо дій за даних обставин у екстремальних та надскладних умовах. Тож часто доводилося діяти не за службовими інструкціями, а за велінням власної інтуїції та сумління, сміливості та почуття обов’язку. Вони, ліквідатори, досвіду та навичок боротьби з радіаційним лихом набули вже там, у зоні ядерної аварії, полишивши натомість на цій землі частку власного здоров’я.

Олександр Наумов – ліквідатор, міліціонер, фотограф, журналіст,
чорнобильський сталкер з 15-річним стажем, який у зону не їздити не може, зона не відпускає його, заважає дихати…

29 квітня – 2 травня 1986 р. він, капітан міліції, виконуючий обов’язки заступника начальника Лінійного відділу внутрішніх справ на залізничній стації Київ – Пасажирський, отримав наказ: с шістьма співробітниками прибути на станцію Янів міста Прип’ять для забезпечення охорони громадського порядку. За даними радіаційної розвідки, які на той час були засекречені і стали відомими тільки десятки років потому, рівень радіації на станції Янів у ті дні був до 6 рентген на годину. Січень – вересень 1988 р., Олександр – командир роти міліції по охороні м. Чорнобиль спеціального батальйону по охороні 30-км зони відчуження.

Читати у форматі PDF